Автор: Тетяна Монтян

Коли мене запитують, що довело Україну до такого становища, в якому вона опинилася зараз, я завжди відповідаю: боягузтво! Так, саме так: брехливе боягузтво політиків, які за 20 років не насмілилися чітко й однозначно сказати людям правду; брехливе боягузтво громадян, які не бажають пропускати гірку правду через призму своєї свідомості, жити з цим знанням і діяти згідно з реальними обставинами, а не власними наївними ілюзіями. А правда ця полягає в тому, що кожен повинен займатися своїм життям і своїм майном самостійно, і ніхто ніколи не буде займатися чужим життям і чужим майном інакше, окрім як на платній основі. Якщо тільки мова йде не про рідних і близьких, хоча й тут бувають винятки ...

Це ніби-то елементарно, ніби й написано в Конституції, і в Цивільному кодексі, а раніше було написано в нині скасованому законі "Про власність". Проте нашим людям масово, на рівні, доступному їхньому розумінню, - ніхто цих простих і прописних істин не пояснював, «живих» прикладів не наводив, та й взагалі цієї теми уникають. А самі люди, навіть якщо переконувалися неодноразово на власній шкурі, що це - чиста правда, все одно категорично не бажали вірити. Всі чекали - і чекають досі - чарівника (чарівницю) на блакитному (помаранчевому, біло-сердечному, червоному і т. п.) вертольоті, який безкоштовно покаже кіно і роздасть безліч ескімо.

Після розвалу СРСР перед країною стояла дуже складна задача: майно було - "все навколо колгоспне, все навколо моє". Тобто, перебувало в державній власності. Це майно мусило отримати певного власника. Слід було виділити з цього державного майна майно територіальних громад, а також майно приватне - або одноосібно-індивідуальне, або колективне, таке, що належитькільком співвласникам як щось неподільне. На жаль, з цим завданням країна за 20 років не тільки не впоралася, але навіть не сформулювала його для себе на рівні «масової свідомості». Тобто, звичайним людям ніхто з політиків всі ці 20 років не спромігся сказати простими словами і прямим текстом, що ж, власне, відбувається.

Переконатися в правдивості моїх слів нескладно. Незважаючи на те, що ось уже 20 років як триває приватизація квартир в тих же багатоквартирних будинках, 99% населення країни досі вважає, що їм належать тільки їхні квартири, а от весь будинок як цілісність - належить комусь іншому. Може, ЖЕКу, може, мерії, а може - державі. Так само всі 100% населення анітрохи не віддають собі звіту в тому, що вони є співвласниками майна територіальних громад, не кажучи вже про майно державне.

Абсолютна більшість людей дійсно не здогадується про свої колективні майнові права та обов'язки, хоча минуло вже 20 років відтоді, як вони номінально ці права отримали. А оскільки люди не мають ні найменшого поняття про те, що це їхнє майно, вони також не здогадуються і не вважають за потрібне думати про те, що саме вони повинні займатися цим майном - а не мерія, не держава і не міфічний ЖЕК. Найсумніше полягає в тому, що спроби пояснити це людям зараз - наштовхуються на найжорстокіший ментальний опір. Люди готові завалювати листами депутатів, прокуратуру, кандидатів на виборах, щоб їм полагодили ґанок у під'їзді, але палець об палець не вдарять, щоб зробити це самостійно.

Я недавно була на Троєщині, виступала перед людьми, які отримали квартири у багатоквартирному будинку як черговики, а деякі - навіть купили. Спробувала їм пояснити - і показала відповідні статті у Цивільному Кодексі, - що багатоквартирний будинок є їхньою спільною власністю (цитувала, зокрема, ч.2 статті 382, ст. 358 і т.д.). Я вважаю, що ці статті на лобі треба написати кожному українцеві, розвісити на всіх стовпах і бігбордах!

Я пояснювала людям, що даний будинок належить їм, тільки їм, і нікому крім них. Що ніхто, крім них самих, цим будинком займатися не буде, і що з ЖЕКом у них - абсолютно різні цілі і завдання.

Їхні цілі і завдання - щоб їх будинок простояв як можна довше, перебував при цьому в нормальному стані, нормально обслуговувався, щоб в ньому функціонували всі внутрішньобудинкові та прибудинкові комунікації. Це - їхній інтерес. А ЖЕК - це просто комерційна організація, метою якої є отримання прибутку. І при цьому ЖЕКу глибоко байдуже, що буде з даним конкретним будинком. ЖЕК зацікавлений максимізувати свій прибуток і мінімізувати свої витрати.

У будинку, в якому люди неорганізовані, індивідуалістичні - мінімізувати витрати і максимізувати прибуток ЖЕКу дуже просто. Такі мешканці все одно платитимуть ЖЕКу, навіть не отримуючи жодних послуг, а індивідуальний бунт окремого жителя є абсолютно неефективним. Бо який сенс в тому, що хтось один прийде скаржитися, що ЖЕК чогось там не зробив? Його пошлють кудись подалі, скажуть "ну, це твої проблеми, що в тебе чогось там немає - все одно плати і не варнякай". Тому що проконтролювати якість надаваних послуг може тільки реальний власник, який має повноваження і має можливість не заплатити тому, хто надає послуги, якщо ці послуги - неякісні або взагалі відсутні. Тільки колективний власник може зламати ситуацію.

Колективний власник повинен мати якесь своє представництво. В нашому законодавстві в цьому плані не передбачено нічого іншого, крім ОСББ (ну і ще ЖБК). Створювати ОСББ люди з Троєщини, перед якими я виступала, не збираються, це для мене було абсолютно очевидно.

Я шкірою відчувала їх ворожість, вони не бажали навіть чути про те, що даний будинок є їхньою приватною власністю. Кожен з них думав: "Воно мені треба? У мене є своя приватна квартира, а решта мене не стосується". Мої логічні доводи про те, що у ЖЕКу елементарно відсутня мотивація що-небудь робити для їхнього будинку, - відскакували від них, як горох від стіни.

Що ж - за своє небажання створювати структуру, яка могла б контролювати, що робить ЖЕК, вони будуть платити значно більше, ніж ті люди, яким не ліньки створювати свої інституції і самостійно займатися своїм майном. Середньостатистичний ЖЕК грабує середньостатистичний багатоквартирний будинок на 50 000 гривень на місяць. Саме на стільки перевищують цифри в платіжках реальні витрати на будинок. Це - податок на колективну лінь, на небажання відмовитися від принципу «моя хата скраю, за мене все зробить хтось інший».

Те ж саме відбувається і в масштабах країни. Тільки замість ЖЕКу, який грабує будинок, майно територіальних громад дерибанять місцеві депутати і чиновники, а державне майно - депутати ВР, міністри і т.д.

Наші люди не бажають цього чути, на жаль. Якби їм ще 20 років тому політики сказали чесно: це ваші будинки, це ваша власність, ви повинні займатися цим самі - можливо, ситуація була б трошки іншою. Люди по-іншому дивилися б на життя, сприйняли б це як даність, і виходячи вже з цієї даності думали б, що їм робити. Замість цього - їм дали право власності на окремі квартири, котрі висять у юридичному повітрі, але при цьому право власності на цілі будинки залишилося для людей недосяжною абстракцією.

Політики брешуть людям, що купують депутатські та чиновницькі місця за мільйони доларів винятково для того, щоб «покращити життя простого народу вже сьогодні». Насправді, вони це роблять тільки для того, щоб прорватися «до корита». Іншими словами - щоб отримати прибуток на вкладені інвестиції. Але люди роблять вигляд, що вірять в нахабну маячню про благо народне - точно так само, як вірять ЖЕКу, буцім-то його єдиною мрією є з чистого альтруїзму ремонтувати чужу каналізацію.

Зараз, через 20 років, людям вже набагато важче змиритися з фактом того, що будинки - це їхнє майно. І до цього майна ані ЖЕКи, ані територіальні громади, ані тим більше держава - не мають жодного стосунку, ремонтувати не зобов'язані і не будуть. Люди справедливо, з їхньої точки зору, кажуть: як це так, нас 20 років доїли, ми платили гроші невідомо кому, невідомо за які послуги, а тепер, виявляється, після того, як нас видоїли до дна - ми повинні змиритися з тим, що нас обдурили? ТАК! ТАК! ТАК! Вас обманюють 20 РОКІВ! Але - ви винні в цьому не набагато менше, ніж ті, хто вас обманював, бо, по-перше, "вони" - це і є "ви", а по-друге - ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ПОСПІЛЬ можна обманювати тільки того, хто готовий обманюватися добровільно.

Ось тому така ненависть до тих, хто нарешті говорить правду. А правду цю нашим людям нарешті, через 20 років, сказали. І зробив це ненависний чи не всій країні міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Анатолій Близнюк. Він сказав прямим текстом, що грошей на ремонт багатоквартирних будинків в державі немає - і практично ніколи не було, що з 1998 року не виділялися жодні кошти на капітальні ремонти, і в бюджет не закладалися. Близнюк був першим, хто сказав це прямим текстом.

Бажаючі можуть почитати це інтерв'ю Близнюка «Дзеркалу Тижня» та оцінити шквал відвертої ненависті в коментарях, який послідував за цим його зізнанням, абсолютно, до речі, чесним. Виникає питання: чому ж за 20 років не знайшлося жодного політика, окрім ненависного усім Близнюка, який сказав би людям ЦЮ правду? Я знаю дуже багатьох політиків і чиновників, які чудово розуміли цю ситуацію, але правду говорити не збиралися, не планували - бо зрозуміло, що популізм приносить значно більше бонусів у передвиборчій боротьбі.

Судячи з усього, Близнюк теж сказав цю правду тільки тому, що йому банально нема чого втрачати. У нього немає зовсім ніякого ресурсу для того, щоб виконувати популістичні обіцянки хоча б по самому мінімуму. Люди вже бачать, що будинки починають руйнуватися якщо не масово, то досить-таки часто.

Багато українців живуть роками без світла і тепла, в будинках, де комунікації вже непридатні до використання. Поки що це відбувається тільки у віддалених маргінальних районах, але дуже скоро вичерпається ресурс міцності, закладений ще в Радянському Союзі, і такі приклади, як у Макіївці, коли люди сидять без опалення і взимку виливають фекалії прямо з балконів, стануть масовими. Ми повільно повертаємося до середньовіччя. А причина всьому - брехня і боягузливий популізм.

Подивіться - в усіх країнах соцтабору, де належні реформи були проведені, з будинками все нормально. Люди знайшли той чи інший спосіб, як їх привести до ладу підтримувати. А у нас - ніхто нічого не робив, крім як годувати людей популістичною локшиною, і тільки через 20 років людям просто сказали правду.

Але це - тільки перший крок. Необхідно тепер подолати опір людей, які кажуть: агов, ви нам брехали, то давайте тепер - щось робіть! А ніхто нічого робити не буде, але нашим людям психологічно дуже важко з цим змиритися. Вони звикли до такої ситуації і підсвідомо хочуть, аби вона тривала й далі. Ось звідси й крики на форумах "ах ви такі-сякі, нас 20 років дурили, доїли будинки, а тепер хочете, щоб ми самі тепер ними займалися". Скільки ж спливе часу, поки люди зрозуміють, що іншого виходу, крім як брати на себе відповідальність за своє життя і майно, у них немає?

Я не психолог, я не знаю, коли це станеться. Але єдине, що я знаю - це те, що Близнюку треба частіше говорити людям правду, незважаючи на всі крики злостивців. Насправді він зробив для країни, сказавши цю правду, набагато більше, ніж будь-хто інший за всі 20 років, і особисто я аплодую йому за сміливість стоячи. Ау, опозиція! Покажіть свою любов до країни - підтримайте Близнюка, підтвердіть людям, що він каже правду! Посипте собі попелом голову за те, що не сказали цього раніше, ніж він!

... Я дуже часто стикаюся з ситуаціями, коли люди приходять і кажуть: ось, я розлюбив свою дружину, я розлюбила свого чоловіка, хотілося б розлучитися, що мені робити? Говорити мені про це - чи продовжувати брехати? Я завжди кажу: «Ви зобов'язані сказати правду, тому що ви не маєте права приймати рішення за іншу людину. Скажіть правду, а людина нехай сама вирішує, що йому з цією правдою робити. Бо коли ваша брехня розкриється - вас будуть значно більше ненавидіти за брехню, за роки, прожиті у брехні, ніж за те, що ви розлюбили».

20 років політики і чиновники тримали українців за дурників і не вважали за потрібне казати їм правду, бо боялися за свої рейтинги. Українці, в свою чергу, поводилися як страуси, які ховали голову в пісок, аби не робити нічого, не морочитися виконанням своїх обов'язків власників - будинків, громад, країни.

І от тепер країна опинилася в ситуації, коли цю правду, якою б гіркою вона не була, доводиться приймати. Я не знаю, чого це коштуватиме Близнюку як політику, як чиновнику, але пропоную всім приєднатися до мене, поаплодувати йому стоячи - і нарешті затямити: «ВЛАСНІСТЬ - ЗОБОВ'ЯЗУЄ!». І почати, нарешті, нею займатися!

джерело: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Girka_pravda_ukraintsiv_grabuyut_a_voni_zalishayutsya_bayduzhimi_do_vlasnogo_mayna/49021