Важко було зрозуміти та повірити
в те, що сталося в ту злопам'ятну ніч —
22 червня 1941 року...
А сталося те, що наш народ і не
чекав. Почалася Велика вітчизняна війна.
Фашистська Німеччина віроломно без
оголошення війни напала на Радянський
Союз. Юрби людей йшли до центру міста
біля пам'ятника Леніну, безперервно
лунали повідомлення по радіо-рупору
про напад німців. Хвилювалися всі,
ділилися думками, передбаченнями,
враженнями про те, що сталося і чим вона,
війна закінчиться...
Незабаром, через декілька
годин, почали викликати на збірний пункт
військкомату чоловіків для від-правки
до діючої армії. Що там тільки не було...
Сльози, зойки, крики, плач та прощання.
А життя вимагало тільки одного — треба
йти захищати Батьківщину! Другої думки
й виходу не було.
Кожного дня з призовного пункту
відправляли сотні вже мобілізованих
юнаків в бік західних кордонів і в
напрямок військових частин міст Сміла,
Черкаси за Дніпро.
Невдовзі на дорогах з'явилися
безперервні колони біженців з західних
областей. Їхали на возах, йшли пішки
діти, жінки, пристарілі. Всі тікали від
німців. В Звенигородці був обладнаний
пункт для забезпечення біженців
продовольством та необхідними документами.
За біженцями пішли колони сільськогосподарської
техніки, стада корів, коней. І все це
проходило спокійно, організовано, тихо
а невдовзі — зовсім завмерло. Лише в
центрі збиралися люди, щоб послухати
повідомлення з фронту та уряду. Та й тут
невдовзі не стало людей. Радіо замовкло,
зник з постаменту В. Ленін, його німці
розстріляли з танку.
Ось і почались нові порядки,
нове життя. Запалили торгову базу
райспоживспілки, шкіряний завод, йдуть
пограбування магазинів, підприємств.
Люди в розпачі, не розуміють що діється.
Вже в перші дні входу німців
у місто було заарештовано велику групу
активістів, комуністів, комсомольців,
просто простих людей, яких потім вивезли
в Хлипнівський ліс та розстріляли. Серед
них голова колгоспу ім. Ворошилова -
Тараев Василь, начальник охорони
млинзаводу Бугайов Автоном, кутковий
Новак Охрім та інші. Розпочалася відправка
молоді до Німеччини. Що тоді чинилося!
Людей ловили як собак, а вони всяк
ухилялися від відправки, різними
способами... Одним з найпоширеніших
способів був спосіб намаститися розчином
каустичної соди, тіло на деякий час було
в ранах. Лікарі це розуміли та доказували
німцям, що це заразні виразки та
небезпечні. Таким чином багато народу
були врятовані від Німеччини.
Німці добралися майже до
Москви, Сталінграду. Важко було Червоній
Армії стримувати орду людожерів. Але
набравшись досвіду, вміння, війська —
фашистам чинили опір, а невдовзі Червона
армія перейшла в рішучий наступ.
Мені довелося в ці важкі місяці
служити в 52-й загальній військовій армії
в 1-й танковій армії генерала Катукова,
яка почала свій відступ в районі
Камянець-Подільської області (нині
Хмельницька область) і закінчила
відступати в підмосковних лісах.
Наступальні бої танкісти та моторизовані
частини розпочали з району Обоянь:
Курська битва, та надалі з тяжкими боями
ярмія просувалась в напрямку Воронежа,
Брянська, Харкова, Сум, Києва, Львова,
Вінниці, Чернівців, Івано-Франківска,
Тернопіля, Львова, Варшави,Франфурта-на
Одері, приймала активну участь в розгромі
Помаранської групіровки, визволені
Гдині, Данціга, в прориві оборони німців
на Зесловських висотах і взяття логова
фашистів — Берліна — Рейсхканцелярії.
Мені особисто довелося вже після боїв
побувати в бункерах Гітлера, але не до
кінця.
Армія війну закінчила в Берліні
30 квітня 1945 року та була виведена з
міста. Майже два роки мені довелося
нести службу в військових комендатурах
округу Цвінах, міст Плаен та Ельстенберг.
Виконуючи завдання Вітчизни
ми з ним впорались з честю та доблестю.
Ми ВИСТОЯЛИ!!! Ми ПЕРЕМОГЛИ!!!
Учасник Великої Вітчизняної
війни Серов Володимир Порфирович
|
