На мою думку, тенденції що відбуваються вже заперечили твердження про те, що саме споживацтво стало причиною кризи. Справжньою причиною була схильність фінансових «воротил» до надмірних ризиків (в гонитві, звичайно ж, за надприбутками). Звичайно, це спонукало людей споживати товари які їм явно були не по кишені, але чи є це поганим?
Так, в «епоху» кредитного буму у громодянина було відчуття що він може дозволити собі багато що, не зважаючи на реальні доходи. Дорогий телефон, вартістю в декілька зарплат, «плазму», яка коштує більше ніж усе майно покупця вкупі, «деу-ланоси», термін експлуатації яких спливав раніше ніж закінчувався кредитний період, - кожен знав що при бажанні все це можно оформити в кредит, банківські агенти в буквальному сенсі ходили по домівка та «впарювали» людям гроші.
З іншого боку, взявши кредит людина починала розраховувати свої видатки таким чином щоб мати змогу його виплачувати, а це, в свою чергу, стимулювало якось планувати власний бюджет, відмовлятися від дрібних непотрібних або «спонтанних» придбань, від дешевого та неякісного товару (адже була можливість купити дорожчій, але якісніший). А людина, яка планує хоча б на декілька місяців наперед, стає відповідальнішою, більш свідомою. Коли думаєш не тільки про сьогоднішній день, але трішки й про завтрашній, стають небайдужими й деякі суспільні, політичні або економічні події та процеси. Звичайно ж, усі люди різні, але я говорю про загальні тенденції. Зверніть увагу: розвинене громадянське суспільство існує там де є міцні традиції кредитування. Так, ви нагадаєте мені про іпотечний вибух в США, який ніби й запустив світову фінансову кризу, але там насправді винні дві конкретні компанії, плюс уряд, який не впорався зі своїми функціями регулятора (хоча, можливо й навпаки – впорався з поставленою метої, якщо вірити різноманітним «теоріям змови»).
Зараз кредити для більшості стали недоступними. Отримуючи навіть непогану зарплатню людина не може дозволити собі більш-менш суттєвих придбань, а відкладати ніхто не вміє і не хоче. До банків довіри немає, тримати гроші в будь-якій валюті «у панчосі» теж дуже ризиковано. Події останніх 20 років, починаючи від знецінення ощадних книжок, МММів і Хапьорів і закінчуючи «Надрою», падінням найвеличніших фінансових стуктур світу та валютними експериментами Нацбанку 2008-2009 років відбили бажання ризикувати своїми грішми.
Люди починають купувати дешеві речі, більше витрачати на їжу, а також на розваги, алкоголь і т.п. Люди починають жити одним днем, кар’рні або бізнесові амбіції зводяться до того щоб зберегти теперішній стан, не залишитись взагалі без роботи. На перспективу майже ніхто вже не заглядає
Щодо споживацтва, зрештою громадянин як витрачав усю свою зарплатню або інший дохід, так і витрачатиме. Тільки раніше це хоч трішки було схоже на інвестування у майбутнє (погодьтесь, придбання «плазми» в кредит порівняно з щомісячним пропиванням тих самих грошей що складали б щомісячні внески дійсно виглядає як інвестиція).
Дані опитувань часів «кредитної лихоманки» показували що до «середнього класу» себе відносило набагато більше людей порівняно з тією кількістю хто за рівнем доходів дійсно підпадали під це визначення.Але «середній клас» це не тільки рівень доходів, але й рівень громадянської свідомості. Зараз же можно констатувати стрімке звуження «середнього класу» до «економічно обгрунтованого» рівня.
І хай нікого не збиває з пантилику відчутне зростання громадської активності. Пов’язане воно, на мою думку, з тим що після останніх виборів чітко виокреслився «ворог» в особі монополізованої монолітної влади. Раніше, коли у владі було декілька центрів протистояння, протестувати або боротися з одним з цих центрів означало підігрувати іншому, а цього ніхто не хотів робити. Два роки тому, до кризи, така як зараз влада відчула б набагато сильніший, потужніший спротив.
Більшість людей опустилися на нижчі рівні відомої піраміди нашого улюбленого Маслоу, тепер спонукати їх до якихось дій легше владі за допомогою гречки і безпеки (читай - відсутності особистої загрози) ніж «третьому сектору» з його ідеями, націленими на задоволення потреб набагато вищого рівня. По великому рахунку, владі не вигідне економічне зростання, бо її представників більше цікавить тотальний контроль над суспільством та економікою сьогодні і завтра, ніж роль в історії держави.
Втім, я вірю в те що економічне зростання таки відбудеться, не завдяки, а скоріше всупереч діям влади. Економіка живн своїм життям і своїми законами, ринок набагато гнучкіший, швидший та винахідливіший ніж державний апарат, який намагається його контролювати і регулювати. Криза не вбила громадянське суспільство, і нова влада не зможе вбити, тож будемо вірити у відомий афоризм і сподіватися на те що невбите громадянське суспільство стане таки сильнішим.
P.S.: Анекдот (прошу розглянути в контексті «піраміди Маслоу»).
У «потойбічній приймальні» чекають свого розподілу в пекло або в рай троє покійників-автомобілістів. Починають розмовляти, розповідати причини за якими вони тут опинились.
Француз: «Я купив дорогий кабріолет, запросив коханку проїхатись Альпами, по дорозі зав’язався інтим, не впорався з керуванням і машина злетіла в прірву».
Американець: «Купив дорогий спорткар, виїхав обкатати його на хай-вей, через трьохсекундний розгін від мозку відхлинула кров, не впоравсяч з керуванням і загинув».
До українця: «А ти чому мовчиш, розкажи свою історію!».
Українець: «Та не хочу: у вас все таке цікаве, романтичне, а в мене нічого такого…»
«Та розповідай вже, всеодно на тому світі всі».
Українець: «Шо тут розповідати: купив «Деу-Ланос» в кредит та вмер від голоду…»
